Віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук дала ексклюзивне інтерв’ю виданню Seznam Zpravy
«Через загрозу ракетного удару нас відправили в бункер, де ми провели два місяці з Президентом, Прем’єр-міністром та іншими людьми», – згадує Віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук. Видання Seznam Zpravy зв’язалося з нею онлайн незадовго до першої річниці російського вторгнення, яка припадає на 24 лютого.
43-річна Верещук відповідає за реінтеграцію тимчасово окупованих територій України, тобто реінтеграцію Півдня України, Криму та Донбасу. «Півострів перебуває під російською окупацією вже дев’ять років, і після його звільнення нам доведеться будувати на ньому державу з нуля, адже там немає навіть нашого місцевого самоврядування», – пояснює політик.
«Ми раді, що Президентом буде Павел»
В інтерв’ю вона розповідає про гуманітарну ситуацію в Україні, адаптацію енергетичної мережі до російських атак та депортацію українських дітей до Росії.
Верещук також високо оцінила допомогу Чехії Україні та прокоментувала результати чеських Президентських виборів. «Ми дуже раді, що новим Президентом Чеської Республіки став Петр Павел, який також підтримує Україну, і ми знаємо, що так буде і надалі», – сказала політик. Вона додала, що перемога України над Росією «буде також перемогою чеського народу». «Ми будемо святкувати її разом», – переконана Віцепрем’єрка, яка обіймає посаду з грудня 2021 року.
– Яким ви пам’ятаєте початок російського вторгнення в Україну? Коли і як ви дізналися про напад Росії?
– «Я дуже добре пам’ятаю той день. Мене розбудили вибухи на лівому березі Дніпра в Києві. Ми з чоловіком одразу поїхали на свої робочі місця. Він військовослужбовець. З самого ранку я була на сьомому поверсі офісу українського уряду. Я зібрала свою команду, і ми почали діяти відповідно до інструкцій і планів реагування, які ми попередньо підготували».
– Як функціонував уряд у тій ситуації? Якими були його перші кроки?
– Членів українського уряду викликали до Офісу Президента, де відбувся перший брифінг. Ми звернулися до міжнародної спільноти та Росії з проханням відкрити гуманітарні коридори. Пізніше, через загрозу ракетного удару, нас відправили в бункер, де ми провели два місяці разом з Президентом, Прем’єр-міністром та іншими людьми. Деякі міністри мали працювати із західної частини України.
Я дуже добре пам’ятаю пана Президента, який підтримував робочу атмосферу, незважаючи на сильний тиск та емоційну напругу. Він запитував, як у нас справи, навіть жартував. Коли ми запитували, що ми повинні робити, він відповідав лише одним словом: працювати. Я також пам’ятаю, як він прощався зі своєю дружиною, це було дуже зворушливо. На той момент ніхто не знав, чим все обернеться.
– Вам довелося розлучитися з родиною…
– Мій чоловік воює з першого дня російського наступу на Донбасі, який розпочався у 2014 році. Ми обидва несемо відповідальність за наші команди та долі інших людей. У нас завжди були зібрані валізи в шафах. Я також маю військову освіту, тому дуже добре розуміла, що означала та ситуація. Але ніхто не знав масштабів цієї агресивної і несправедливої війни, що росіяни влучатимуть у житлові будинки і будуть гинути мирні жителі. Ми не могли собі цього уявити.
Ми думали, що існує міжнародне право, яке гарантує відкриття гуманітарних коридорів. Разом з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, ООН та іншими організаціями ми розробили план гуманітарного реагування. Ми покладалися на структури, які, як ми вважали, абсолютно не могли дозволити Росії вчиняти такі насильницькі, цинічні та агресивні дії і проявляти злочини проти людяності. Але все це відбувалося на наших очах.
Росія довгий час відмовлялася відкривати гуманітарні коридори, обстрілюючи житлові будинки, щоб українці пережили шок та біль. Перші дні війни ми будемо пам’ятати все життя. Але українці стали сильнішими. У нас є лідер, армія, нація і ми готові боротися.
– У перші дні російського вторгнення весь світ спостерігав переповнені вокзали, страх і розгубленість в очах українців, а країна переживала величезну гуманітарну кризу. Яка ситуація зараз?
– Минулі лютий і березень були справді жахливими. Зараз нам вдалося взяти ситуацію під контроль, і навіть у зимовий період ми не побачили сотень тисяч людей, які тікали за кордон, як прогнозувалося. Енергетичний тероризм, який Росія розпочала у жовтні, намагаючись позбавити українців електроенергії та води, не спрацював.
Разом з нашими міжнародними партнерами нам вдалося скоординувати ситуацію і з літа розпочати планову евакуацію з Донецької, Запорізької та Харківської областей, а після їх звільнення також із Херсонської області. Таким чином, ворогу не вдалося посіяти паніку.
Щодня ми відправляємо евакуаційні потяги, які вивозять людей на Захід України, де ми їх розміщуємо. Завдяки цьому нам вдалося впоратися з міграційною хвилею. За останні місяці ми перевезли близько 305 тисяч осіб. Частина з них виїжджає за кордон, але більшість залишається в Україні і готується до інтеграції в суспільство на новому місці.
– Ви згадали про деокупацію Харківської та Херсонської областей. Яка зараз ситуація в цих регіонах, які навіть після звільнення зазнають щоденних російських обстрілів?
– Ситуація дуже складна. Навіть якщо агресор хоче залишити після себе випалену землю, Росії там не було і ніколи не буде. Люди в цих регіонах живуть під щоденними агресивними обстрілами. У Херсонській області вони знаходяться всього в 500 метрах від ворога. Очевидно, що вони знаходяться в межах досяжності стрілецької зброї, і тому росіяни використовують всю зброю, яка у них є. Вони націлені на цивільне населення, і це, звичайно, величезний злочин.
Ми намагаємося евакуювати місцевих жителів і вивозимо з Херсонської області переважно маломобільних людей, людей похилого віку та жінок з дітьми. Порятунок людей – наш пріоритет. Я сподіваюся, що навесні ми витіснимо ворога і наші люди повернуться на Херсонщину.
– Як ви справляєтесь з енергетичною кризою протягом зимових місяців?
– Росіяни сподівалися знищити нас енергетичним тероризмом, але їм це не вдалося. Ми пережили зиму, і навіть відключення електроенергії та інші ускладнення не зламали нас і не змусили піти на поступки. Ми повинні подякувати нашим енергетикам за їхню відмінну роботу і координацію.
Нам вдалося налаштувати енергосистему так, що постійні відключення не відбуваються у всіх регіонах одночасно, а віялові відключення працюють за графіками. Те, що в Києві, наприклад, останнім часом не було відключень електроенергії протягом двох-трьох днів – величезне досягнення. А ще ми з надією дивимося на календар – весна не за горами і ми обов’язково переможемо.
– А як щодо внутрішньо переміщених осіб? Скільки їх і з якими проблемами вони найчастіше стикаються? Яку допомогу вони отримують від держави?
– Ми реєструємо 4,8 млн внутрішньо переміщених осіб. Насправді їх майже сім мільйонів, але частина з них не претендує на цей статус і намагається допомагати іншим. У нас є спеціальні програми для підтримки таких людей. Лише минулого року ми виділили 58 мільярдів гривень (близько 35 мільярдів крон – прим. ред.) на гуманітарні виплати для внутрішньо переміщених осіб. Також ми надаємо допомогу в пошуку роботи.
Ми також співпрацюємо з міжнародними організаціями, такими як Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, ЮНІСЕФ та іншими. Їхні програми працюють дуже добре, і без них нам було б дуже важко. Ми дуже вдячні за таку допомогу.
Я також хочу подякувати урядам країн, які допомагають Україні та надають необхідні речі для пунктів тимчасового розміщення, де зараз проживає мільйон внутрішньо переміщених осіб. Зараз в Україні діє понад шість тисяч таких пунктів.
Можна сказати, що 2022 рік був «роком евакуації», але цей рік стане роком інтеграції. Забезпечення внутрішньо переміщених осіб роботою та житлом є нашим пріоритетом.
– Майже мільйон українців зараз живуть у модульних будинках. Як вони справляються взимку? Чи має держава можливість забезпечити всіх постійним житлом?
– Так, має. Цей план реалізує Віцепрем’єр-міністр з відновлення України. Він включає різні програми, пов’язані з будівництвом квартир, іпотекою, кредитами та іншими способами забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.
У нас також є чудова програма, яка полягає в тому, що 33% коштів на забезпечення житлом надає регіональна влада, ще 33% – міжнародні партнери, а решту сплачують місцеві компанії. Таких програм більше, і вони широко розповсюджені, особливо на Західній Україні, яка має великий досвід у цьому питанні. Тож люди отримують хоч якісь гарантії безпеки, доступ до житла і, найголовніше, до роботи, і їм не доводиться стояти в черзі за гуманітарним пакетом.
«Злочин проти наших дітей»
– Росіяни викрали з України тисячі дітей. За наявною інформацією, наразі вдалося повернути лише 128 депортованих. Як проходять переговори і скільки дітей ще потрібно повернути на батьківщину?
– Насправді, дуже страшно, що в 21 столітті нам доводиться бачити, як безпорадно світ спостерігає за цим геноцидом. Це цілеспрямоване, свідоме знищення української нації. Росія цілеспрямовано створює табори перевиховання, позбавляє наших українських дітей їхньої ідентичності, відправляє їх у чуже середовище і змушує розмовляти чужою мовою. Це справжній геноцид, і я сподіваюся, що світ не буде закривати очі на те, що вони роблять.
Ми наголошували, що у нас немає дітей-сиріт, що всі діти мають опікунів. Росія добре знає, що Україна забороняє усиновлення українських дітей і вимагає їх повернення.
Натомість Росія позбавляє нас інформації про місцезнаходження цих дітей. Іноді трапляється, що росіяни усиновляють дітей, які мають родичів в Україні, і ми намагаємося використовувати всі можливі інструменти, щоб повернути їх додому. Вони кажуть, що везуть їх до Росії для евакуації чи медичного обстеження, але це не так.
Це найбільший злочин, тому що дорослі можуть подбати про себе і повідомити про своє місцезнаходження, а діти в цьому сенсі безпорадні. Росія понесе як юридичну, так і політичну відповідальність за цей геноцид. Як і всі інші, хто брав у ньому участь.
Мені шкода, що світ не має інструменту, щоб зупинити цей злочин проти наших дітей.
– Нещодавно Ви заявили, що український уряд має план реінтеграції Криму. Чи можна на даний момент говорити про план перших кроків?
– Стратегічний план реінтеграції Криму був підписаний Президентом Володимиром Зеленським у 2021 році. Тоді план не передбачав військової складової, але зараз зрозуміло, що дипломатичним і політичним шляхом повернути Крим не вдасться. Завдання нашої армії – демілітаризація окупованої території, а наше завдання – її реінтеграція, ресоціалізація. У нас є досвід деокупації Херсонської та Харківської областей, тому знаємо, що не спрацювало, які були помилки і що можна було зробити по-іншому.
Зараз необхідно підготувати кадровий резерв і військову адміністрацію, щоб Україна була готова до звільнення Криму. Росія окупувала півострів дев’ять років тому, і після його звільнення нам доведеться будувати там державу з нуля, адже там немає навіть нашої місцевої влади. Ні влада, ні люди, які там залишилися, інституційно не підготовлені. Тож зараз ми готуємо кадровий резерв. Моя позиція полягає в тому, що наші ветерани мають бути частиною цього – вони мотивовані, компетентні, багато хто з них родом з Криму.
– Наскільки сильно змінилася Україна за останній рік війни?
– Ми бачимо на власні очі, що Україна справді дуже змінилася – відбулося велике перетворення на ту державу, до якої ми прагнули. Незважаючи на весь біль, сльози, втрати та економічні збитки, ми стали сильнішими.
Можна сказати, що Україна перетворюється з організму онкологічного хворого на новий здоровий організм, сповнений енергії. Нам потрібно достатньо енергії, щоб перемогти зовнішнього ворога, але нам також потрібно побудувати внутрішню систему, щоб вона була стабільною й обороноздатною. Щоб те, що сталося в Криму, ніколи не повторилося. Ніхто нас більше не буде запитувати, що для нас означає Росія. І це дає нам великий шанс, оптимізм і надію на майбутнє.
Подивіться, як Україна бореться з корупцією. Ні для кого не секрет, який вплив мали олігархи на всі гілки української влади. На жаль, це жахлива корупційна машина пострадянського континенту, яку, до речі, Росія також використовувала проти нас.
Але зараз ми бачимо, як падають голови і які кроки робить Володимир Зеленський. Я хочу подякувати йому за підхід і за те, що він не боїться цих кроків. Так, війна прискорила всі ці процеси, але сьогодні я можу сказати, що вплив олігархів в Україні нейтралізовано, що дає нам величезні можливості.
– На Вашу думку, чи змінилося ставлення українців до Президента?
– Я щотижня їжджу в регіони і спілкуюся з українцями, тому знаю, що вони дуже підтримують Володимира Олександровича. Вони захоплюються його чесністю та відкритістю. Коли він залишився в Україні після початку російського вторгнення, він став для всіх нас своєрідним маяком, показуючи, як треба боротися. І це, звичайно, мотивує і надихає людей та його команду. Україна має Президента, за якого не соромно і який приведе її до перемоги.
– Чехія також допомагала Україні від самого початку. Чи може це мати вплив і на післявоєнну відбудову країни?
– Чеська Республіка – наш великий друг і партнер, який підтримує нас з перших днів російської агресії. У лютому разом з Польщею вона була однією з перших країн, яка чітко і недвозначно заявила, що вона на боці України і буде надавати нам допомогу. Ми дуже вдячні чехам за це.
І, звичайно, ми дякуємо новообраному проєвропейському Президенту. Ми дуже раді, що новим Президентом Чеської Республіки став Петр Павел, який також підтримує Україну, і ми знаємо, що так буде і надалі.
Звичайно ж, ми запрошуємо чеські компанії до участі у відбудові України, ми знаємо, наприклад, про успішну чеську збройову промисловість. Ми будемо дуже вдячні, коли ми створимо наші спільні українсько-чеські підприємства і будемо працювати разом зі своїми братами і сестрами над відбудовою українських міст і сіл.
– Що Ви зробите в першу чергу після перемоги України?
– Я спатиму цілих два дні. Ми обов’язково відсвяткуємо нашу перемогу разом, адже це буде також перемогою чеського народу. Тому що ми на це заслуговуємо. Ми люди доброї волі, які поважають свободу, цінності та демократію. Чехія добре знає, як виглядає російський режим на вулицях міста.
Оригінальну версію можна переглянути за цим посиланням.