burger

«Немає ніяких перемовин, поки чобіт окупанта на нашій землі»: інтерв’ю Віцепрем’єр-міністра України Ірини Верещук Голосу Америки

Опубліковано 28 Квітня 2023 року, о 14:00

«Україна – найзамінованіша країна у світі», – про це в інтерв’ю Голосу Америки розповіла Ірина Верещук, віцепрем’єрка та міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України

З початку повномасштабного вторгнення основною місією Міністерства та його очільниці стало гуманітарне реагування на проблеми людей, які постраждали через війну, насамперед внутрішньо переміщених осіб і мешканців прифронтових територій. Ірина Верещук очолює низку координаційних штабів, мета яких – оперативно реагувати на виклики, пов’язані з повномасштабною війною.

У розмові з кореспонденткою Голосу Америки Іриною Соломко вона пояснила, чому наразі Україна не може вивозити своїх громадян із тимчасово окупованих територій, які головні виклики доводиться долати владі на деокупованих територіях і чи можливі мирні перемовини між Україною та Росією.

Ірина Соломко, кореспондентка Голосу Америки: Уряд обговорює концепцію законодавства перехідного періоду для деокупованих територій. Про що саме йдеться?

І.В.: По-перше, це відновлення державної влади на тих територіях, які багато років були під окупацією росії. Далі – відновити справедливість. Це питання дуже важливе. Це питання колаборантів і всього, що з цим пов’язано. Ми розуміємо, що не можна буде гребти усіх під одну гребінку, і тому, власне, цей законопроєкт має дати відповіді на питання і щодо люстрації, і щодо амністії, і щодо колаборантів.

Ще одне питання – це майно. Ми розуміємо, що є державне та комунальне майно, яке досі перебуває під окупацією. Очевидно, що воно буде націоналізоване. А от що робити з приватним? Наприклад, лише в Криму є 1,2 млн судових рішень, які стосуються приватних відносин щодо майна. І треба це питання вирішувати.

Ну і, звичайно, повернення цих територій, тобто реінтеграція в інформаційний простір України та гуманітарний простір України.

І.С.: Один із викликів – це розмінування. Скільки вже розміновано і яке бачення вирішення цієї проблеми має Уряд? Наскільки розглядається залучення міжнародних організацій та інших країн?

І.В.: Є кооперація, і у нас є розуміння проблеми й масштабу, і об’єму, і глибини. Україна – найзамінованіша країна у світі. Є замінованих 174 тис. кв. км. Це як декілька Австрій. У нас вже є розуміння, що без міжнародної підтримки ми не впораємося. Нам потрібно $40 млрд (розрахунки на сьогодні), щоб провести розмінування. Якщо ми будемо рухатися такими темпами, які маємо зараз, то нам потрібно 70 років.

Тому зараз формується коаліція, мета якої – допомогти Україні. Ми в Уряді створюємо Центр протимінної діяльності, відповідне рішення вже ухвалено. Тому буде окремий орган, який займатиметься саме цим питанням.

І.С.: Але якщо говорити про те, якими темпами зараз йде розмінування?

І.В.: Якщо ми кажемо у відсотковому співвідношенні, нам вдалося розчистити 3% території із загальної кількості, яка на сьогодні потребує такого очищення. Це мало, але ми робимо, що можемо.

І.С.: Якою є політика Уряду в контексті пріоритетності розмінування?

І.В.: У кожній обласній військовій адміністрації, де є така потреба, наприклад Харківська, Херсонська, Донецька область, створені відповідні штаби щодо розмінування, де координується міжвідомча робота з цього питання. Якщо ми говоримо про населені пункти, то там у першу чергу розміновують об’єкти живлення. Адже нам потрібно дати світло на територіях.

Потім ми говоримо про гуманітарне розмінування доріг та узбіч, бо люди калічаться і потрібно зробити, щоб якомога менше людей травмувалось і страждало.

Ці пріоритети вони визначають у себе, бо кожна область має власну динаміку. Ми вже у Координаційному штабі, який я очолюю, щотижня обговорюємо питання щодо кількості розмінованих населених пунктів і куди потрібно спрямувати зусилля.

Наприклад, нещодавно ми зрозуміли, що Харківщина, попри те, що вже багато місяців минуло від дня деокупації, залишається дуже замінованою. Тому було ухвалено рішення збільшити кількість розрахунків. І ДСНС буквально вчора прозвітувала, що вдвічі була збільшена кількість і людей, і техніки, щоб якомога швидше дати людям можливість повернутися до тих населених пунктів, де це можна зробити.

І.С.: Нещодавно ви також презентували Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2025 року. Серед стратегічних цілей є і безпечна евакуація із небезпечних районів. Як наразі працює ця система?

І.В.: У порівнянні з минулим роком ми контролюємо ситуацію, але не можна порівнювати кількість людей зараз і рік тому. Минулого року ви бачили ці світлини в Харкові й інших містах, коли сотні тисяч людей тікали від обстрілів російської федерації.

Тепер ми говоримо, що у нас є Координаційний штаб. Ми маємо на щотижневій основі розпрацьовану мапу, та, наприклад, ухвалені рішення на Донеччині щодо обов’язкової евакуації. А в деяких випадках щодо 21-го населеного пункту – щодо примусової евакуації, там, зокрема, йдеться про дітей. І щодня ми контролюємо цей процес. Є потяг, який має еваковагони, куди сідають люди, ми знаємо, куди вони їдуть, хто їх зустрічає, які гроші вони отримують, за що вони будуть жити, і таким чином контролюємо цей процес.

І.С.: Кожного дня скільки вам вдається вивезти людей?

І.В.: З початку 2023 року нам вдалось евакуювати 25 тисяч людей. Ми зараз говоримо про Херсонську, Харківську та Донецьку області.

І.С.: Не менш важлива проблема – це евакуація з окупованих коридорів. Там досі лишаються навіть діти українських військовослужбовців. Я так розумію, що в цьому плані державі важче працювати й людям допомагають лише волонтери?

І.В.: Після проведених фейкових референдумів у кінці вересня минулого року ворог заборонив відкривати гуманітарні коридори. З жовтня гуманітарних коридорів немає взагалі. Блокпост у селі Васильківка, через який їхали із Херсонщини, Запоріжжя, Донеччини, не працює. Людям доводиться їхати через тимчасово окупований український Крим або через росію чи треті країни, долаючи тисячі кілометрів, щоб врятуватися від окупантів.

І.С.: Тобто, ані Міжнародний Комітет Червоного Хреста, ані ООН, які мали б включитися у цей процес, не можуть допомогти Україні вивезти своїх людей з окупованих територій?

І.В.: Вони – безсилі. Я зверталася до них, писала листи, і офіційно, і неофіційно, по-різному. Ні, вони нічого не можуть зробити.

І.С.: Вивезти людину – це одна справа, а от дати можливість людям повернутися до плюс-мінус нормального життя – інша. Я так розумію, що влада сподівається на інтеграцію внутрішньо переміщених осіб у громаду. Тобто, це така спільна відповідальність?

І.В.: Так, зараз актуальне питання інтеграції. Евакуація й адаптація – це були слова та дії минулого року. Цей рік – це, звичайно, інтеграція у територіальні громади й підготовка, до речі, до повернення. Бо багато людей повертається, наприклад на Харківщину, і це теж процес, який охоплений Стратегією.

Отже, коли ми говоримо про інтеграцію, то є два основних питання – працевлаштування та житло. У нас катастрофічно не вистачає житла і працевлаштованих людей. Є, до прикладу, і місця, де є можливості, але про них не знають. І от питання Уряду та місцевої влади – координувати ці процеси.

Бізнес має розуміти, чому йому вигідно працевлаштовувати внутрішньо переміщених осіб (ВПО). А ВПО мають розуміти, чому їм вигідно працевлаштовуватися зараз і не чекати на повернення ще рік чи два.

І.С.: Можливо, ви маєте якісь цифри. Чи бачите ви, що це ефективний інструментарій?

І.В.: Ми якраз взялися у Міністерстві проаналізувати, що працює, а що – ні. Бо є декілька програм: і урядові, і міжнародні, і від них різна ефективність. Наприклад, програма щодо ваучерів – це 26,5 тисячі на перекваліфікацію наших ВПО – працює. Ми бачимо запит від них і розширили суму грошей і спеціальності, спростили й аплікаційні процедури. Хочемо, щоб до кінця року вже близько 10 тисяч наших ВПО отримали такі ваучери та пройшли перекваліфікацію й у підсумку – роботу. А от програма «Армія відновлення» працює по-різному. У 15 регіонах вона спрацювала, а в Одесі кажуть, що їм ця програма не заходить.

І.С.: Нещодавно з’явилася інформація про те, що російський президент Володимир Путін удруге відвідав тимчасово окуповані території. Після його візиту до Криму та Маріуполя ви порівняли його з Гітлером. Як ви оцінюєте наразі те, що зроблено світом та Україною для притягнення Росії та її політичного й військового керівництва до відповідальності?

І.В.: Впевнена, що росія кинула виклик цивілізованому світу і світопорядку. Це абсолютне зло, яке навіть не намагається приховати свої злочини та хизується ними. Тобто, нацисти принаймні намагалися приховати деякі злочини.

Натомість сучасні нацисти демонструють і показують цілому світу у прямому ефірі, як вони чинять свої звірства, наприклад, відрізають голови військовополонених. Намагаються подати як благо, до прикладу, депортацію наших дітей, коли вони змінюють їхню ідентичність і ховають їх по Сибірах, змінюючи їхні імена та прізвища.

Коли умовна російська дитяча омбудсменка демонструє на увесь світ незаконне усиновлення хлопчика з Маріуполя. А ми, як сторона, вимагали письмово його повернення. Тобто, це виклик світопорядку та цивілізації.

Тут питання тепер уже до цивілізованого світу, якою буде його відповідь? Бо якщо відповідь буде недостатньою або її не буде взагалі, ми отримаємо світопорядок, якого прагне путін, кремль і його злочинна зграя. І ми отримуємо ті так звані антицінності, які вони зараз намагаються нав’язати як постійний член Радбезу ООН, до прикладу. Вони ж кидають виклик, в тому числі й міжнародним майданчикам.

І нам дуже важливо бути разом, переконати весь світ опиратися й дати відсіч такому злу і такій несправедливості. Це не тільки про нас.

Ми, Україна й українці, свій вибір зробили. У нас немає іншого вибору, крім боротися. І ми це будемо робити стільки, скільки потрібно.

Тому питання до світу: чи готові вони закрити очі на звірства проти українських дітей? Адже росіяни реально вбивають українських дітей. Зрештою, зараз світ складає тест на спроможність дати відповідь таким диктаторам і терористам. Бо решта з таким самим баченням дивляться на те, як світ буде відповідати.

І.С.: Щодо реакції світу. Нещодавно президент Франції Еммануель Макрон знову почав говорити про те, що треба сідати за стіл переговорів і починати мирний переговорний процес. Чи змінилася позиція влади з цього питання?

І.В.: Нічого не змінилося. Путін і його камарилья мають вийти з української землі на кордони 1991 року. І лише тоді ми можемо говорити про якісь безпекові гарантії та перемовини. У нас є 10 пунктів мирного плану Володимира Зеленського. Вони прості, лаконічні та готові до виконання. І немає ніяких перемовних столів до того часу, поки чобіт окупанта на нашій землі.

Джерело