1. Схвалити Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, що додається.
2. Міністерству з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з Міністерством соціальної політики та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект плану заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.
Прем’єр-міністр України В.ГРОЙСМАН
Інд. 73
СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 15 листопада 2017 р. № 909-р
СТРАТЕГІЯ
інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року
Загальна частина
Ця Стратегія спрямована на розв’язання державою проблеми внутрішнього переміщення громадян України та його наслідків, зокрема приймаючих територіальних громад, створення ефективних інструментів державного управління, задоволення нагальних та постійних потреб внутрішньо переміщених осіб.
Станом на 9 листопада 2017 р. внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської держадміністрацій, на обліку перебуває 1504015 внутрішньо переміщених осіб з Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (приблизно 30 тис. осіб). Частина з них покинули своє постійне місце проживання внаслідок міжнародного збройного конфлікту, який розпочався у квітні 2014 року, інша частина виїхала з Автономної Республіки Крим, яка була окупована Російською Федерацією 20 лютого 2014 року.
Для деяких територіальних громад внутрішньо переміщені особи стали додатковим ресурсом, особливо для тих, куди переносилися установи та підприємства з територій, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, або тимчасово окупованої території. Проте багато територіальних громад з великою кількістю внутрішньо переміщених осіб відчули додаткове навантаження на обмежену місцеву інфраструктуру, а також значне зростання цін на оренду житла та харчові продукти, які ускладнюються низьким рівнем заробітної плати та складністю працевлаштування. Такий стан справ стримує процес боротьби з бідністю.
В той час як попередні урядові стратегії фокусувалися на задоволенні першочергових потреб внутрішньо переміщених осіб, метою цієї Стратегії є визначення довгострокових рішень щодо розв’язання проблем внутрішньо переміщених осіб. В результаті особи, які зараз є внутрішньо переміщеними, більше не потребуватимуть специфічної допомоги та заходів із захисту у зв’язку з їх переміщенням та зможуть реалізовувати свої права без обмежень на рівні з іншими громадянами.
Також напрями Стратегії узгоджуються з напрямами Концепції Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 р. № 892 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 96, ст. 3129), метою якої є відновлення та розбудова миру у східних регіонах України, що передбачає стимулювання соціально-економічного розвитку територіальних громад Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та територій Донецької та Луганської областей для підвищення якості життя населення через зміцнення їх спроможності та соціальної стійкості, стимулювання економічної активності.
Основні проблеми інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення
Основними проблемами, з якими стикаються більшість внутрішньо переміщених осіб, є відсутність достатніх засобів до існування та невизначеність житлових перспектив. Так, внутрішньо переміщені особи зіштовхуються з труднощами в реалізації та захисті своїх прав, зокрема права власності, доступу до житла, придатного для проживання, відновлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, відновлення засобів до існування, а також реалізації виборчих прав, доступу до інформації.
У зв’язку з триваючим міжнародним збройним конфліктом, наслідком якого є тимчасова окупація частини території України, питання інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення є одним з першочергових завдань, що потребують єдиної стратегії пошуку довгострокових рішень.
Комплексна державна програма щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1094 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 2, ст. 76), є обмеженою в часі і не передбачає здійснення заходів щодо інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на 2018 рік та наступні роки. Відтак постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. № 1094 з 1 січня 2018 р. втратить свою актуальність.
Більшість заходів, що вживалися до цього часу, були заходами негайного реагування, які мали несистемний характер та не ставили за мету забезпечення довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення. Водночас пріоритетним напрямом у політиці щодо внутрішньо переміщених осіб на найближчий період мають стати довгострокові рішення, спрямовані на забезпечення житлом, працевлаштування, соціальну інтеграцію внутрішньо переміщених осіб, реалізацію позитивного потенціалу вимушеної внутрішньої міграції населення з урахуванням особливостей окремих регіонів та міжнародного досвіду, що забезпечать адаптацію та соціально-економічну інтеграцію їх у приймаючі територіальні громади на всій території України.
На сьогодні багато питань щодо інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення вимагають злагодженого та системного вирішення, координації дій органів державної влади і громадянського суспільства з метою реалізації державної політики в цьому напрямі як одного з основних пріоритетів держави.
Крім того, значна кількість нормативно-правових актів не регулюють або не повною мірою регулюють питання забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб в Україні та потребують вдосконалення і узгодженості з такими міжнародними актами, як Керівні принципи ООН щодо переміщення осіб усередині країни (далі – Керівні принципи ООН), стандарти Ради Європи, що закріплені у відповідних рішеннях її Комітету міністрів та Парламентської асамблеї, які стосуються прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а також з основоположними документами у сфері захисту прав людини, зокрема Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 року.
Однією з основних рекомендацій ЄС українським органам державної влади є розроблення чіткої, уніфікованої, фінансово сталої та комплексної стратегії для внутрішньо переміщених осіб, яка врахує їх поточні потреби та довгострокову інтеграцію.
Запровадження Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення, яка відповідатиме міжнародним стандартам, є актуальним та обов’язковим завданням для держави, зокрема з урахуванням того, що підтримка української влади у виконанні своїх зобов’язань в галузі прав людини залишається у найближчому майбутньому одним із пріоритетних завдань ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій.
Мета і принципи Стратегії
Метою Стратегії є соціально-економічна інтеграція внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень для реалізації та захисту їх прав, свобод і законних інтересів, підвищення рівня їх самодостатності та незалежності з урахуванням інтересів приймаючих територіальних громад, налагодження ефективної взаємодії внутрішньо переміщених осіб з приймаючими територіальними громадами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства, результатом якого є досягнення соціальної єдності.
Стратегія базується на принципах:
пріоритету прав і свобод людини і громадянина, зокрема внутрішньо переміщених осіб;
верховенства права;
відкритості і прозорості реалізації Стратегії з метою максимального залучення до її реалізації та моніторингу всіх заінтересованих сторін;
конкретності, досяжності цілей та вимірюваності очікуваних результатів реалізації Стратегії;
політичної рівності;
протидії насильству в умовах міжнародного збройного конфлікту, в тому числі гендернозумовленому;
забезпечення конструктивної взаємодії між приймаючими територіальними громадами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
визнання внутрішньо переміщених осіб як складової розвитку територіальної громади;
підтримки самоорганізації внутрішньо переміщених осіб;
залучення внутрішньо переміщених осіб до діалогу щодо формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення, що стосуються їх прав та інтересів;
здійснення передбачених законом прав незалежно від будь-яких ознак (принцип недискримінації);
залучення всіх інших заінтересованих сторін, включаючи центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також міжнародних і національних гуманітарних партнерів та партнерів з розвитку, для співпраці з метою визначення правильних шляхів діяльності для виконання довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення та визначення критеріїв, що допоможуть визначити рівень виконання таких рішень.
Механізми подолання бар’єрів у забезпеченні реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб та впровадженні довгострокових рішень
Необхідно визнати, що “внутрішнє переміщення” не є статусом, визнаним у міжнародному праві, а максимально швидкий пошук довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення є необхідним в інтересах як внутрішньо переміщених осіб, так і держави в цілому.
Згідно з принципом 1 Керівних принципів ООН внутрішньо переміщені особи користуються тими ж передбаченими міжнародним правом і національним законодавством правами і свободами, якими користуються інші особи в їх країні. Такі особи не повинні піддаватися дискримінації під час здійснення будь-яких прав і свобод на тій підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до принципу 20 Керівних принципів ООН кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності. Для забезпечення реалізації цього права переміщеним усередині країни особам відповідні органи державної влади видають всі документи, необхідні для здійснення їх законних прав, такі, як паспорт, посвідчення особи, свідоцтво про народження та свідоцтво про шлюб. Органи влади сприяють, зокрема, видачі нових документів або заміні документів, загублених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, таких, як вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих або інших необхідних документів.
Внутрішньо переміщені особи під час інтеграції в приймаючі територіальні громади зберігають всі свої права і свободи. Право на свободу пересування та право обирати місце проживання означає, зокрема (але не обмежується цим), право повернутися до свого покинутого постійного місця проживання у разі зникнення обставин, що спричинили таке переміщення. Водночас на новому місці проживання внутрішньо переміщені особи мають такі ж самі права і свободи, як і члени приймаючої територіальної громади, їм повинна надаватися підтримка для нормалізації життя за новим місцем проживання (допомога у пошуку роботи, забезпечення доступу до житла тощо). Отже, необхідною умовою впровадження довгострокових рішень для розв’язання проблеми внутрішнього переміщення є усунення юридичних та адміністративних бар’єрів, в тому числі надання можливості відновлення документів, на шляху до інтеграції внутрішньо переміщених осіб в приймаючі територіальні громади.
Спрощення процедури реалізації та захисту майнових прав внутрішньо переміщених осіб
Забезпечення права на житло
Існуюча система розміщення внутрішньо переміщених осіб у центрах колективного проживання не завжди відповідає встановленим стандартам. Житлові умови у місцях компактного проживання є здебільшого незадовільними. Більшість з них не пристосовані до специфічних потреб внутрішньо переміщених осіб (зокрема дітей та людей з інвалідністю). Недостатній рівень доступу до якісного житла має безпосередній вплив на тенденції до переміщення та випадки повернення на тимчасово окуповані території або в зону ведення бойових дій. Тому необхідно зосередити зусилля на вирішенні питання фізичної та фінансової доступності житла.
Багато внутрішньо переміщених осіб повідомляють про труднощі під час пошуку житла, які в багатьох випадках полягають в небажанні орендодавців здавати житло в оренду внутрішньо переміщеним особам та збільшенні цін на оренду. Крім того, як зазначено у параграфі 122 17-ї Доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні, багато орендодавців відмовляються офіційно підписувати угоди про оренду з внутрішньо переміщеними особами, що позбавляє їх доступу до державної соціальної підтримки, зокрема субсидії на оплату комунальних послуг. Внутрішньо переміщені особи з інвалідністю є особливо вразливою категорією.
Так, визначення ефективного механізму забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб дасть змогу реалізувати своє право на житло якомога більшій кількості внутрішньо переміщених осіб.
Для досягнення зазначеної мети необхідно:
внести відповідні зміни до національного законодавства з метою надання пріоритетного права внутрішньо переміщеним особам отримувати соціальне та тимчасове житло;
застосувати кредитно-фінансовий механізм для забезпечення внутрішньо переміщених осіб постійним та доступним житлом;
впровадити механізм зменшення податкових ставок та/або звільнення від оподаткування для операцій з надання в оренду фізичними особами житла для внутрішньо переміщених осіб;
створити належні умови для надання безоплатної правової допомоги внутрішньо переміщеним особам та членам приймаючих територіальних громад в процесі укладання договорів оренди житла, а також інформування населення про переваги укладання таких договорів.
Захист права власності
Повернення житла, земельних ділянок та майна, що були покинуті в результаті переміщення, є правом внутрішньо переміщених осіб та інших постраждалих осіб. Крім того, це є важливим елементом у ефективній реалізації довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення.
Відповідно до Принципу 21 Керівних принципів ООН ніхто не має бути безпідставно позбавлений майна та власності. Захист майна та власності внутрішньо переміщених осіб забезпечується за будь-яких обставин, зокрема від таких дій, як розграбування, прямі або невибіркові напади чи інші акти насильства, використання для прикриття військових операцій або цілей, каральних дій, знищення або експропріації як одного з видів колективного покарання. Майно та власність, залишені внутрішньо переміщеними особами, мають бути захищені від знищення, а також від довільної або протизаконної експропріації, привласнення чи використання.
Створення механізму підтвердження юридичних прав внутрішньо переміщених осіб і відновлення їх фізичного доступу до належного їм майна та володіння ним після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини території України дасть можливість внутрішньо переміщеним особам відстоювати своє право на майно та/або право на відповідну компенсацію.
Досягнення зазначеної мети можливо шляхом:
запровадження незалежної та прозорої процедури підтвердження, документування та перевірки права власності та інших майнових прав на житло, землю та інше майно, зокрема шляхом створення спеціального реєстру зруйнованого та/або пошкодженого нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації;
розроблення механізму оцінки матеріальної та моральної шкоди і надання компенсацій після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей та закінчення тимчасової окупації частини території України з урахуванням особливостей завданої шкоди внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України;
розроблення та запровадження механізму поновлення порушених майнових прав після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини території України.
Пенсійне та соціальне забезпечення
Всі громадяни України, зокрема внутрішньо переміщені особи, мають рівні права відповідно до статті 21 Конституції України. Це стосується також і права на соціальне забезпечення, що згідно із статтею 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Керівних принципів ООН щодо переміщення осіб усередині країни особи користуються на основі повної рівності тими ж передбаченими міжнародним правом і національним законодавством правами і свободами, якими користуються інші особи в їх країні. Вони не повинні піддаватися дискримінації під час реалізації будь-яких прав і свобод на тій підставі, що вони є переміщеними всередині країни особами.
Рекомендаціями Rec (2006) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо внутрішньо переміщених осіб, ухваленими Комітетом міністрів Ради Європи на 961-му засіданні заступників міністрів 5 квітня 2006 р., передбачено, що внутрішньо переміщені особи не повинні зазнавати дискримінації через їх переміщення. Держави-члени повинні вжити належних і ефективних заходів для забезпечення рівного ставлення як до внутрішньо переміщених осіб, так і до інших громадян.
Належність будь-якої особи до числа внутрішньо переміщених осіб не є та не може бути умовою для реалізації нею прав громадянина України, оскільки всі громадяни мають рівні права.
Отже, документ або запис в реєстрі про належність особи до числа внутрішньо переміщених осіб повинен визначати лише місце, де особа фактично проживає і відповідно до законодавства може користуватися всім без виключення обсягом належних їй прав.
Право на пенсійне та соціальне забезпечення повинно забезпечуватися шляхом встановлення на законодавчому рівні чіткого механізму без зайвих ускладнень під час його реалізації.
На жаль, на сьогодні відсутність відповідних норм у спеціальних законах в частині реалізації прав внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення призводить до того, що органи виконавчої влади вимушені встановлювати процедури на рівні підзаконних актів, що нерідко є причиною неузгодженості нормативно-правових актів між собою.
Встановлення на законодавчому рівні уніфікованих підходів щодо забезпечення належної та повної реалізації прав внутрішньо переміщених осіб дасть можливість внутрішньо переміщеним особам користуватися правом на пенсійне та соціальне забезпечення без обмежень порівняно з іншими особами.
Для досягнення зазначеної цілі необхідно:
розробити механізм, який би гарантував реалізацію прав на отримання пенсійних та соціальних виплат для внутрішньо переміщених осіб за місцем їх фактичного проживання/перебування та який би не передбачав обмежень у реалізації таких прав порівняно з іншими особами. Такий механізм повинен передбачати можливість періодичної ідентифікації та здійснення контролю за місцем фактичного проживання/перебування таких осіб в автоматичному режимі за допомогою електронного Реєстру дозволів для переміщення осіб в районі проведення антитерористичної операції та інших даних СБУ, електронних реєстрів Держприкордонслужби, ДМС;
вдосконалити процедуру щодо оформлення пенсії, доведення права на виплату пенсій та на передбачений законодавством розмір пенсійних виплат.
Подолання бар’єрів у доступі внутрішньо переміщених осіб до засобів існування і в реалізації їх прав на освіту та медичне обслуговування
Конкуренція на ринку праці
Більшість регіонів, що прийняли значну кількість внутрішньо переміщених осіб (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська області та м. Київ), характеризувалися високим рівнем напруженості на ринку праці ще до початку збройної агресії Російської Федерації та внутрішнього переміщення.
Зайнятість є однією з основних проблем, що постають перед внутрішньо переміщеними особами. Серед основних причин відмови в працевлаштуванні, з якими стикалися внутрішньо переміщені особи, є відсутність вільних робочих місць, небажання брати людину, яка проживала на тимчасово окупованій території або на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відсутність досвіду роботи за відповідною спеціальністю.
Постійну роботу мають менше третини працездатних внутрішньо переміщених осіб. Ситуацію ускладнює необхідність перекваліфікації деяких внутрішньо переміщених осіб, які в минулому були зайняті на підприємствах добувної промисловості.
Не маючи постійних джерел доходу, внутрішньо переміщені особи намагаються заробити дрібною торгівлею або епізодичною некваліфікованою фізичною працею, виїжджають з метою заробітку за кордон, є залежними від допомоги держави.
Вирішення питання конкурентоспроможності внутрішньо переміщених осіб на ринку праці, розширення можливості працевлаштування внутрішньо переміщених осіб сприятиме зниженню соціальної напруги у суспільстві, вирішенню питань матеріального забезпечення осіб відповідних категорій.
Для цього необхідно:
удосконалити діяльність відділень державної служби зайнятості щодо інформаційного забезпечення, реєстрації безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, пошуку вакансій та працевлаштування економічно активних внутрішньо переміщених осіб;
забезпечити створення нових робочих місць;
запровадити на певний період податкові пільги (податкові канікули) для суб’єктів малого та середнього бізнесу, що відновлюються або створюються внутрішньо переміщеними особами;
запровадити механізм відновлення документів, що засвідчують наявність трудового та/або страхового стажу;
запровадити дієвий фінансово-кредитний механізм підтримки бізнесу внутрішньо переміщених осіб;
забезпечити професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації внутрішньо переміщених осіб;
розширити можливість працевлаштування внутрішньо переміщених осіб.
Право на освіту
На сьогодні держава і суспільство опинилися перед необхідністю вирішувати цілий ряд питань вимушених переселенців, зокрема оперативного забезпечення освітніх послуг для всіх категорій внутрішньо переміщених осіб, що мають право на освіту.
Забезпечення реалізації прав внутрішньо переміщених осіб на отримання освіти є вкрай важливим для розвитку дітей, підлітків, молоді та їх можливостей у майбутньому. Однакові умови доступу до освіти є важливим показником інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі територіальні громади.
Ініціативи в галузі освіти для внутрішньо переміщених осіб повинні вноситися своєчасно, враховуючи складність реалізації окремих норм через перешкоди у поширенні відповідної інформації на тимчасово окупованій території та на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Тому необхідно створити передумови для виконання одного з головних конституційних і соціально чутливих зобов’язань держави перед своїми громадянами, зокрема реалізації прав внутрішньо переміщених осіб у сфері освіти.
Досягти зазначеної мети можливо шляхом:
підтримки територіальних громад в забезпеченні належних умов для здобуття дошкільної і загальної середньої освіти з урахуванням потреб самих територіальних громад та внутрішньо переміщених осіб;
розподілу освітніх субвенцій з урахуванням кількості дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;
надання в установленому законодавством порядку пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти та професійно-технічної освіти в порядку, встановленому законодавством;
безоплатного забезпечення підручниками дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;
безоплатного доступу дітей з числа внутрішньо переміщених осіб до Інтернету, баз даних у державних та комунальних закладах освіти;
безоплатного проживання дітей з числа внутрішньо переміщених осіб в учнівських гуртожитках – для учнів професійно-технічних навчальних закладів;
забезпечення проживання дітей з числа внутрішньо переміщених осіб, які є студентами вищих навчальних закладів, у студентських гуртожитках з пільговою оплатою у розмірі, визначеному вищим навчальним закладом в установленому законодавством порядку;
забезпечення безоплатного доступу до електронних версій підручників, навчальних посібників і навчально-методичних матеріалів для вихователів закладів дошкільної освіти та вчителів шкіл, учням – внутрішньо переміщеним особам закладів загальної середньої освіти та студентам – внутрішньо переміщеним особам закладів вищої освіти;
створення он-лайн бібліотек і освітніх порталів для дистанційного навчання та підготовки для вступу до вищих або професійно-технічних закладів освіти дітей, які проживають на тимчасово окупованій території або на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;
розроблення державної підтримки програм інтернет-освіти (через дистанційні модулі) та процедури сертифікації даної освіти;
впровадження програми підготовки вчителів для участі у дистанційній освіті;
створення умов для підтримки закладів вищої освіти, що переміщені з тимчасово окупованої території або з територій, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;
створення умов щодо реінтеграції педагогічних працівників, що переїхали з тимчасово окупованої території або з територій, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Право на медичне обслуговування
Відповідно до статті 3 Конституції України держава визнає здоров’я найвищою соціальною цінністю.
У зв’язку з недостатньою кількістю закладів охорони здоров’я на територіях приймаючих територіальних громад, надмірним навантаженням на них, а також недостатнім фінансуванням ускладнюється доступ внутрішньо переміщених осіб до послуг з медичного обслуговування (медичних послуг).
Необхідно зауважити, що на сьогодні проблемою є те, що розподіл медичної субвенції відповідним місцевим бюджетам здійснюється без урахування реальної кількості внутрішньо переміщених осіб, що призводить до зниження доступу до медичного обслуговування таких осіб.
Впровадження ефективних заходів покращення стану у сфері медичного забезпечення внутрішньо переміщених осіб забезпечить рівний доступ до медицини без обмежень порівняно з іншими особами.
Досягнення зазначеної мети можливе шляхом:
запровадження механізму відновлення документів, що засвідчують наявність певного статусу та пільг у сфері охорони здоров’я;
розподілу медичної субвенції відповідним місцевим бюджетам з урахуванням кількості внутрішньо переміщених осіб;
комплексного медичного забезпечення та доступу до послуг у сфері психологічного здоров’я та психосоціальної підтримки;
створення дієвих механізмів для забезпечення належного обслуговування внутрішньо переміщених осіб у закладах охорони здоров’я без обмежень порівняно з іншими особами.
Підтримка приймаючих територіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб
Найбільшою перешкодою до залучення внутрішньо переміщених осіб у життя територіальної громади є відсутність власного житла, проблема отримання соціальних послуг та проблема з працевлаштуванням.
Відповідно до звіту Національної системи моніторингу за результатами опитування домогосподарств внутрішньо переміщених осіб частка осіб, які відчувають себе інтегрованими у місцеву територіальну громаду, зросла на 12 відсотків з часу проведення минулого опитування та сягнула 68 відсотків. Основними умовами інтеграції є житло, постійний дохід та зайнятість.
Одним з питань інтеграції внутрішньо переміщених осіб в територіальні громади є надання можливості внутрішньо переміщеним особам реалізовувати свої виборчі права на місцевих виборах, що проводяться у територіальних громадах їх постійного фактичного проживання.
Метою підтримки приймаючих територіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб є визначення заходів щодо розбудови соціальної згуртованості, зміцнення соціально-економічного розвитку і стійкості територіальної громади, зменшення напруженості в приймаючих територіальних громадах.
Під час розроблення заходів з адаптації внутрішньо переміщених осіб у приймаючих територіальних громадах слід враховувати такі найпоширеніші проблеми інтеграції внутрішньо переміщених осіб до місцевих територіальних громад:
соціальна невизначеність внутрішньо переміщених осіб через продовження міжнародного збройного конфлікту, відсутність можливостей знайти гідне житло та облаштувати побут на новому місці;
збереження ризиків соціального відторгнення внутрішньо переміщених осіб у сфері праці через невідповідність кваліфікацій локальним ринкам праці, відсутність робочих місць за спеціальностями, за якими внутрішньо переміщені особи мають відповідну кваліфікацію і професійний досвід;
обмеженість фінансових ресурсів територіальних громад для вирішення питань організації доступу внутрішньо переміщених осіб до якісних умов проживання, медицини та освіти, професійної підготовки (перепідготовки);
зростання ризику бідності для працездатних внутрішньо переміщених осіб у зв’язку з проблемами доступу до місцевих ринків праці та/або відсутністю або низькою часткою доходів, зокрема від підприємницької та індивідуальної діяльності;
неефективність юридичних механізмів захисту прав, в тому числі механізму підтвердження актів цивільного стану, та відсутність дієвої мережі допомоги внутрішньо переміщеним особам в регіонах.
Задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб у забезпеченні кращих умов для життя, матеріальному забезпеченні та соціальних зв’язках, відновленні соціального статусу, соціальної активності, стимулюванні внутрішньо переміщених осіб, молоді з їх числа, інтеграції у приймаючі територіальні громади стане передумовою задоволення як економічних, так і соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб, та зниження рівня соціальної напруги в приймаючих територіальних громадах.
Досягнення зазначеної мети можливе шляхом:
формування та реалізації організаційно-управлінських засад ефективної інтеграції внутрішньо переміщених осіб, розбудови соціальної згуртованості, зміцнення соціально-економічної безпеки та стійкості приймаючих територіальних громад і внутрішньо переміщених осіб;
забезпечення розроблення регіональних (місцевих) програм та планів з урахуванням потреб внутрішньо переміщених осіб;
проведення моніторингу стану інтеграції внутрішньо переміщених осіб в приймаючі територіальні громади та оцінки їх потреб;
створення сприятливих умов для розвитку молоді з числа внутрішньо переміщених осіб в приймаючих територіальних громадах;
надання підтримки з державного бюджету місцевим бюджетам приймаючих територіальних громад, враховуючи реальну кількість та потреби внутрішньо переміщених осіб, які проживають в цих територіальних громадах;
створення і сталого функціонування механізму міжсекторальної взаємодії (охорона здоров’я, психологічна та соціальна підтримка, охорона громадського порядку, правова допомога) та взаємодії з громадськістю для подальшого посилення спроможності та координації діяльності щодо реагування на гендерно зумовлене та інші види насильства;
внесення змін в законодавство з метою включення внутрішньо переміщених осіб у реєстри територіальних громад, в які вони перемістилися;
розроблення механізму реалізації внутрішньо переміщеними особами своїх виборчих прав на місцевих виборах, що проводяться у територіальних громадах їх постійного фактичного проживання;
проведення інформаційної кампанії щодо висвітлення позитивного досвіду інтеграції внутрішньо переміщених осіб;
розбудови системи психологічної та соціальної допомоги для вирішення спільних питань приймаючих територіальних громад та внутрішньо переміщених осіб;
розроблення консультативних механізмів з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, налагодження діалогу між ними та внутрішньо переміщеними особами, а також між місцевим населенням та внутрішньо переміщеними особами;
проведення навчання в приймаючих територіальних громадах для налагодження ефективного діалогу між внутрішньо переміщеними особами і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
реалізації проектів децентралізації з урахуванням інтересів внутрішньо переміщених осіб у територіальних громадах для зміцнення довіри між державою та територіальними громадами шляхом посилення колегіальних, інклюзивних і підзвітних процесів управління;
залучення міжнародної технічної допомоги з метою підвищення спроможності територіальних громад реагувати на внутрішнє переміщення;
запровадження дієвих фінансово-кредитних механізмів підтримки бізнесу внутрішньо переміщених осіб, що позитивно впливатиме на економічний розвиток приймаючих територіальних громад.
Механізми та інструменти реалізації Стратегії
Розв’язання проблем передбачається шляхом виконання програмних заходів за трьома стратегічними напрямами: вдосконалення механізму подолання бар’єрів в реалізації прав внутрішньо переміщених осіб; спрощення процедури захисту та реалізації майнових прав внутрішньо переміщених осіб; підтримка приймаючих територіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб.
Реалізувати Стратегію передбачається шляхом здійснення комплексу заходів із застосуванням підходу, що базується на дотриманні прав людини, економічному зростанні, використанні інноваційних механізмів реалізації прав внутрішньо переміщених осіб, досягненні колективних результатів у процесі реалізації довгострокових рішень для розв’язання проблеми триваючого внутрішнього переміщення.
Стратегію передбачається реалізувати протягом 2018-2020 років.
Очікувані результати та оцінка реалізації Стратегії
Результатом реалізації Стратегії стане підвищення якості життя внутрішньо переміщених осіб шляхом зміцнення їх спроможностей та соціальної стійкості, стимулювання економічної активності, забезпечення реалізації їх основоположних прав і свобод, зокрема:
задоволення як економічних, так і соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб;
уніфікація підходів на всіх рівнях (національному, регіональному та місцевому) і координація з міжнародними партнерами у забезпеченні реалізації та захисті прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб;
зниження рівня соціальної напруги в приймаючих територіальних громадах;
розбудова соціальної згуртованості, зміцнення соціально-економічного розвитку і стійкості територіальної громади;
розширення можливостей працевлаштування внутрішньо переміщених осіб;
реалізація прав внутрішньо переміщених осіб у сфері освіти та охорони здоров’я.
Фінансове забезпечення реалізації Стратегії
Джерелами фінансування заходів з реалізації Стратегії є кошти державного та місцевих бюджетів і кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.
Фінансове забезпечення реалізації Стратегії здійснюватиметься також із застосуванням можливостей фінансової та технічної допомоги, яку надають Україні міжнародні установи та іноземні країни. Технічна допомога може бути залучена у вигляді експертної допомоги, необхідних матеріальних ресурсів або грошових коштів, виділених на цільові потреби.
Розподіл фінансових ресурсів з метою досягнення колективних результатів має здійснюватися за принципом збалансованості як за гуманітарним напрямом, так і за напрямом відновлення та розвитку.