Нещодавно відбувся перший повноцінний обмін військовополоненими поміж українською та російською сторонами. Ми записали спогади тих, хто повернувся додому.

Нагадаємо, його провели за наказом Президента України, в межах діяльності Національного інформаційного бюро (НІБ) у співпраці із СБУ та за посередництва Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) за формулою 10х10. Звільнених українських полонених – відповідно до доручення Віцепрем’єр-міністра Ірини Верещук – зустрічали в Києві у Мінреінтеграції. Хлопцям надали всю необхідну допомогу.

Наші військові, звільнені із буцегарень окупанта, втомлені перебуванням в полоні, але тримають високий дух. Кажуть – надає наснаги розуміння того, що Україна своїх нізащо не кине й боротиметься за кожного солдата, кожного громадянина.

Усі вчорашні полонені налаштовані – зустрівшись з родинами,- знову повертатися у стрій й боротися до повної Перемоги.

Роман: «Велике бажання схопити ворога за горло!»

Серед визволених – автор легендарної фрази, яка вказала напрям російському кораблю,- військовий прикордонник з острова Зміїний Роман Грибов. Ворожий морський десант захопив його у перший день російського цинічного вторгнення – після нещадного бомбардування з повітря і моря цього клаптика суші.

– У полоні перебував місяць, змінив десь чотири дислокації. Коли потрапив до рук ворога, одразу згадав прочитані книжки про Другу світову. Почувався там точно так, як і захоплені солдати у нацистських таборах. Інакше це ніяк не опишеш,- розповів нам Роман.

Прикордонник збирається трохи побути з рідними і – повернуся назад до ЗСУ.

– Є велике бажання схопити хоча б одного ворога за горло, – емоційно ділиться наболілим автор фрази про російський корабель.

Олег: «Росіяни не церемонились: кидали на землю, били ногами, кулаками, прикладами»

Звільнений з російського полону танкіст старший солдат Олег Бригида із батальйону «Донбас» розповідає, що потрапив у полон після того, як був підбитий та загорівся його танк.

Пощастило вибратися назовні, добряче обпалило обличчя та руки… Отямився від того, що мене волочили по землі росіяни, – розповідає свою історію полонення Олег, який був у руках окупанта понад два тижні.

Ворог поводився з полоненим українським бійцем по-звірячому: його кидали на землю, били ногами, кулаками, прикладами… Словом, про норми з Міжнародних конвенцій та Міжнародне гуманітарне право годі й говорити.

Дмитро: «Тепер знаю, що про мене думали і дбали щодня»

Дмитро Будчук з однієї із механізованих бригад признається: спочатку, опинившись у полоні,  не міг звільнитись від відчуття, що про них забули. Через його військовий фах, а він – снайпер,- з нього дуже знущалися: боєць пережив тортури електричним стільцем, побої по ниркам, багато ще чого…

Там у них була така зміна – нещадні катюги, жорстко дубасили. Тримали нас під Волновахою у приміщенні виправної колонії, – пригадує  Дмитро.

Тепер-то він достеменно знає, що Україна думала і дбала про нього щодня. Саме тому він зараз вдома.

Нагадаємо, наразі нарощує свої функціональні спроможності Національне інформаційне бюро (НІБ).

Воно створено на виконання рішення Кабінету Міністрів України та має своїм завданням збирати – використовуючи усі можливі джерела – й узагальнювати інформацію про: військовополонених, загиблих, зниклих безвісті, хворих чи поранених – як з боку українських, так і з боку окупаційних військ.

А також – про незаконно затриманих окупантами, у тому числі й з-поміж мирного населення.

Шукаєте близьку людину, з якою втрачено зв’язок під час російсько-української війни?– звертайтеся до НІБ через:

• цілодобову  «Гарячу лінію» НІБ за номерами: 1648 та +38 (044) 287-81-65;
• електронна пошта [email protected];
• сайт НІБ – nib.gov.ua, через спеціальну форма для запитів на інформацію щодо зниклих;
• Telegram – @nib_uncp_bot ;
• сторінку у Facebook.

Нині упродовж дня Бюро обробляє та фіксує близько 300 випадків зі своїх профільних питань або надає консультацію, до якого органу варто ще звернутись.

Бюро діє відповідно до норм міжнародно-гуманітарного права, зокрема: ст. 122 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) та ст. 136 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV).